2016 рік

Інтернет- конференція

Теоретичні основи використання проблемного навчання

Підготувала

вчитель основ здоров’я

Покровської ЗШ І-ІІІ ст.

Ломака Н.А.

Психологічною наукою давно доведений той факт, що психічний розвиток людини, особливо інтелектуальне, здійснюється тільки в умовах подолання перешкод, інтелектуальних труднощів, при виникненні потреби в нових знаннях. Ці умови психологія пов'язує з поняттям «проблемна ситуація», яке характеризує початок розумової діяльності суб'єкта. Технологія проблемного навчання не нова, вона набула поширення в 20-30-х роках в радянській і зарубіжній школах. Проблемне навчання грунтується на теоретичних положеннях американського філософа, психолога і педагога Дж. Дьюї (1859-1952), який заснував у 1894 році в Чикаго дослідну школу, в якій навчальний план був замінений ігровою та трудовою діяльністю. Заняття читанням, рахунком, листом проводилися тільки в зв'язку з потребами, інстинктами, що виникають у дітей спонтанно, у міру їх фізіологічного дозрівання. Він виділив чотири інстинкту для навчання: соціальний, конструювання, художнього вираження, дослідницький. Для задоволення інстинктів дитині надавалося в якості джерел пізнання: слово, твір мистецтва, технічні пристрої, діти залучалися до гри і практичну діяльність - праця. Сьогодні під проблемним навчанням розуміється така організація навчальних занять, яка припускає створення під керівництвом учителя проблемних ситуацій і активну самостійну діяльність учнів, з метою розвитку пізнавальної активності, в результаті чого і відбувається творче оволодіння знаннями, навичками, вміннями і розвиток розумових здібностей. Дж. Дьюї стверджував, що прагнення до пізнання з'являється у людини тільки в тому випадку, якщо він стикається з будь-якою проблемою, яку не може вирішити відомими йому способами. Вирішуючи проблему, він навчається.
Сам характер безпроблемного викладу знань в основних джерелах всіх відомостей для учнів - підручниках зробила фактично неможливим систематичне залучення учнів до вирішення проблемних завдань. Але ж до вступу до школи в життєвих стосунках проблеми поставали перед дитиною систематично. Тепер, ставши учнем, він послідовно осягає знання, що викладаються вчителем і описані в підручниках. Тому, зокрема, так важко говорити про масове впровадження проблемного навчання в шкільну практику і про розвиток на цій основі мислення, допитливості розуму, дослідницького підходу до досліджуваного явища у школярів, у порівнянні з тим, що спостерігалося в дошкільному віці. У чому ж суть проблемного навчання?
Проблемне навчання - здебільшого явище в школі штучне, що йде не від учня, шукає відповідь на його запитання, а від вчителя, стурбованого тим, як би зацікавити учня навчальною роботою, яка до їх сьогоднішнього життя має відношення лише зовнішньої обов'язки, але не внутрішнього чинника. Долаючи це положення, вчитель сам штучно створює проблемну ситуацію, тобто викликає такий стан учня, в якому вони в результаті зіставлення наявних у них знань, вироблених умінь з невідомим фактом, чи явищем виявляють невідповідність минулих знань новому фактом.
Проблемна ситуація - певний психічний стан або інтелектуальне утруднення, що виникає при неможливості пояснити зацікавило явище, факт, процес за допомогою відомих знань або виконати необхідну дію відомими способами. Як бачимо з визначення, в сучасній теорії проблемного навчання розрізняють два види проблемних ситуації: психологічну і педагогічну. Перша стосується діяльності учнів, друга представляє організацію навчального процесу.
Педагогічна проблемна ситуація створюється за допомогою активізують дій, питань вчителя, підкреслюють новизну, важливість, красу та інші відмітні якості об'єкта пізнання. Створення психологічної проблемної ситуації суто індивідуально. Ні занадто важка, ні занадто легка пізнавальна задача не створює проблемної ситуації для учнів.
Тому для створення проблемної ситуації необхідно враховувати її специфіку, тобто всі її компоненти. У числі таких компонентів
А.М. Матюшкін називає:
необхідність виконання такої дії, при якому виникає пізнавальна потреба в новому, невідомому способі або умови дії;
невідоме, який має бути розкритий в виникає проблемної ситуації;

можливості учнів у виконанні поставленого завдання, в аналізі умов і відкритті нового.
В якості дидактичного засобу, який забезпечує розвиток мислення учнів у процесі навчання російській мові, виступають навчальні завдання. Якщо навчальний завдання створює проблемну ситуацію максимально, таке завдання називають проблемним. Однак дана характеристика вимагає пояснення, так-як часом школярам пропонуються різні завдання, які з одного боку створюють для учнів певні інтелектуальні труднощі, але вони не можуть бути віднесені до проблемних, оскільки не створюють проблемної ситуації. Справа в тому, що поняття «проблемна ситуація» не може розглядатися у відриві від суб'єкта. Якщо суб'єкт не розуміє завдання, не може виконати розумові операції, то завдання для нього проблемним не є. Воно не є проблемним і в тому випадку, якщо той легко впорався з ним, використовуючи вже відомі для нього способи дії.
Таким чином, проблемне завдання - це необхідний компонент процесу навчання, метою якого є розвиток мислення учня. Необхідною умовою виконання цих завдань є активне використання прийомів розумової діяльності (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення). Виконуючи мотиваційну функцію, проблемне завдання на цьому етапі дозволяють повторити раніше засвоєні питання, підготувавши учнів до засвоєння нового матеріалу, і сформулювати проблему, з рішенням якої пов'язано «відкриття» нового знання.
Проблемні ситуації можуть створюватися на всіх етапах процесу навчання: при поясненні, закріпленні, контролі. Для забезпечення розвитку пізнавальної діяльності учнів у проблемному навчанні необхідна оптимальна послідовність проблемних ситуацій, їх певна система. Тому при організації проблемного навчання формуються завдання на декількох рівнях проблемності. Вони відрізняються ступенем узагальненості завдання, запропонованої учням для вирішення і ступенем допомоги з боку вчителя.
Учитель створює проблемну ситуацію, спрямовує учнів на її рішення, організовує пошук рішення. Таким чином, необхідно ставити учня в позицію суб'єкта навчання і як результат у нього утворюються нові знання, він опановує новими способами дії. Труднощі управління проблемним навчанням в тому, що виникнення проблемної ситуації - акт індивідуальний, тому від вчителя потрібне використання диференційованого індивідуального підходу. Раніше ми відзначали, що пізнавальна діяльність - це система певних дій і які входять у них знань. Отже, необхідна певна система роботи з формування цих дій, що гарантує розвиток пізнавальної діяльності. Технологія проблемного навчання, через систему вирішення проблемних ситуацій, забезпечує розвиток пізнавальної діяльності.

Основні достоїнства проблемного навчання полягають у тому, що воно розвиває розумові здібності учнів як суб'єктів учіння; викликає у них інтерес до учіння і відповідно сприяє виробленню мотивів і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; пробуджує їхні творчі нахили; має різнобічний характер; виховує самостійність, активність і креативність учнів; сприяє формуванню всебічно розвинутої особистості, спроможної вирішувати майбутні професійні та життєві проблеми.

Проблемне викладання-учіння складається з таких етапів діяльності суб'єктів дидактичного процесу:

1. організації проблемної ситуації;

2. формулювання проблеми;

3. індивідуального або групового вирішення проблеми суб'єктами учіння;

4. верифікації (перевірки, тлумачення і систематизації) отриманої інформації;

5. використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

Цілісної методики проблемного навчання, на жаль, ще немає, хоча напрацювань із окремих його аспектів чимало. Серед них статті І. Я. Лернера про теоретичні підвалини проблемного навчання, І. Ільницької, О. Матюшкі -на, окремі розділи з лекторію Л. Ф. Мірошниченко. Цей напрям – один із провідних у роботі вчителів О. І. Любимова, Л. О. Фурсової, Л. М. Афана- щенко, С. Д. Буряк.

Під терміном “проблемне” ми розуміємо навчання творче, розвивальне, при якому відбувається не лише засвоєння шкільної програми, а й різнобічний розвиток особистості. Важливим моментом у даній системі І. Я. Лернер вважає творче мислення школярів. Він виділив риси творчої діяльності, яка є основою проблемного навчання. Вони полягають у наступному:

- самостійне перенесення знань і умінь у нову ситуацію;

- бачення нових проблем у знайомих, стандартних умовах;

- бачення структури об’єкта, який підлягає вивченню;

- уміння бачити альтернативу рішення;

- уміння комбінувати раніше відомі способи розв’язання проблеми в новий спосіб;

- уміння створювати оригінальний спосіб розв’язання проблеми.

Схема проблемного навчання проста:

1. Визначити проблему з “фону”.

2. Чітко сформулювати проблему.

3. Поставити проблемне запитання.

4. Створити проблемну ситуацію.

5. Знайти найбільш оптимальний ( доказовий) спосіб її розв’язання.

6. У разі невдачі проаналізувати ситуацію і скоригувати шлях розв’язання або реалізувати альтернативний.

Методика проведення уроків

проблемного змісту при вивченні курсу

« Основи здоров’я» в початкових класах та в 5-9 класах

Підготувала

вчитель основ здоров’я

Покровської ЗШ І-ІІІ ст.

Ломака Н.А.

Ми живемо у третьому тисячолітті, у час комп'ютеризації та інтенсивного розвитку всіх галузей науки та виробництва, і глибоко усвідомлюємо незворотність демократичних змін, що відбуваються у суспільстві і освіті зокрема. Тому ми не повинні забувати про те, що сучасні діти не такі, якими були ми, отже, вони потребують від сучасного навчання чогось нового. Те, що було гарним учора, не є актуальним сьогодні.

Завдання сучасної національної школи — розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність. З огляду на це велике значення має формування в учнів творчого потенціалу прагнення до самостійної пізнавальної діяльності, вміння ставити і вирішувати нові проблеми.

Формування пізнавального інтересу - необхідна умова шкільного навчання. Не випадково, інтерес образно порівнюють з каталізатором, який полегшує і прискорює розумові реакції.

Для формування пізнавального інтересу потрібно придбати деякі знання, а для придбання повноцінних знань необхідний пізнавальний інтерес. Але якщо у дітей нема інтересу навіть до початкових знань, то як вони можуть придбати ці знання? Тут і потрібна попередниця інтересу — зацікавленість. Вона може хоча б деякий час привернути увагу дітей до знань, відкрити їх серця до навчання. На самому початку виховання інтересу на заняттях дуже важлива не розважальність, а привабливість.

Не менш важливим для зацікавлення дітей до накопичення знань і розширення кола уявлень є здатність збагатити учнів новими яскравими враженнями, створити необхідний новий досвід, який би полегшив сприйняття знань з даного предмету чи розділу. Якщо заняття в школі одноманітні, не несуть нового змісту, не цікаві за формою, а особистість учителя не яскрава, подача матеріалу не емоційна, то інтерес до навчання втрачається.

Від пізнавальної активності учнів під час вивчення шкільного курсу основ здоров’я залежать результати знань, їх підготовка до роботи в сучасних умовах, до творчої діяльності. Цей факт потребує реалізації методів навчання, спрямованих на підвищення пізнавальної діяльності школярів у оволодінні знаннями, розвитку їх навичок до самоосвіти та його творчого використання в нових життєвих умовах. Саме через активну творчу діяльність можна досягти міцного засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу, розвитку навичок його творчого використання.

Активізація пізнавальної діяльності учнів є багатоаспектним питанням. І її характерними рисами є підвищення рівня активності та самостійності учнів, незмінно зростаючі працездатність та інтерес учнів до предмету. Це можливе завдяки вдосконаленню змісту запропонованого для вивчення матеріалу, подання його в зрозумілішій для учнів формі, де відображається практичне значення явищ та фактів, що вивчаються. Такі завдання спонукають учнів застосовувати отримані знання в життєво-практичних ситуаціях та виробляють в них необхідні в житті уміння та навички.

Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці є активізація пізнавальної діяльності. Тому щоразу, обдумуючи урок, учитель має спочатку розв'язати принципове завдання, як найдоцільніше організувати передачу нового матеріалу - повідомлення, евристична бесіда, відкриття, роздум, розв'язання проблеми, самостійна робота тощо. Необхідно перетворити кожний урок на урок спілкування, мислення, де істина постає як суперечка про істину, як діалог.

Курс «Основи здоров’я» суттєво відрізняється від інших предметів. Його відмінність визначається головним завданням: педагогічними методами вплинути на реальну поведінку учнів шляхом розвитку у них життєвих навичок, сприятливих для здоров’я, розвитку та безпеки. На відміну від традиційних уроків, коли вчитель переважно говорить, а учні слухають, на заняттях з основ здоров’я слід використовувати нові методи навчання, що базуються на активній участі самих учнів у процесі набуття знань.

Так, створюючи проблемні ситуації учитель спонукає учнів активно мислити, глибше розуміти матеріал і краще його засвоювати. Вміле, раціональне, науково і методично обґрунтоване використання проблемного навчання значно розширює спектр знань, вмінь і навичок учнів, закладе у них бажання креативності, оригінальності, що сприятиме їх формуванню як яскравих особистостей. Використання проблемних ситуацій дозволяє ефективно вирішувати завдання розвитку творчості, передачі знань за допомогою активізації пізнавальної діяльності.

З метою активізації пізнавальної діяльності, я на кожному уроці застосовую елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.

Пізнавальний інтерес - це міцний засіб навчання. Класична педагогіка минулого стверджувала «Смертельний гріх учителя - бути нудним». Тому потрібно надавати перевагу тим методам, що передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.

Дуже важливим є стимулювання пізнавальної діяльності учнів на уроках. Для вдосконалення навичок треба добирати цікавий і пов'язаний із життям матеріал, що спрямований на формування життєвих компетенцій учнів, а саме:

- дидактичні та сюжетні ігри;

- завдання у віршах;

- завдання - жарти;

- ребуси,кросворди;

- ігрові та цікаві ситуації;

- казки, легенди, притчи, музичні твори.

Усі ці нестандартні завдання передбачають оригінальне розв'язування, вибір раціональних способів дослідження, порівняння, а також потребують від кожного учня вищого ступеня творчої активності, гнучкості мислення, сприяють активізації пізнавальної діяльності під час навчального процесу.

Активізацію пізнавальної діяльності учнів не уявляю без активізації їх уваги. Недостатня увага заважає учням приймати повноцінну участь у колективній роботі на уроці, приводить до нерозуміння навчального матеріалу, поганого запам’ятовування, помилок при виконанні завдань.

Колективну та індивідуальну увагу учнів активізую такими прийомами, як метод евристичної бесіди, різного роду дидактичної опори (наочно-образні, або логічні схеми, плани-конспекти, тощо), самостійні завдання, які передбачають активізацію уваги учнів, виконати завдання, аналогічне розглянутому вчителем, порівняння результату своїх дій із зразком (контроль), прийом самоконтролю на різних етапах уроку, рецензування робіт чи відповідей учнями чи вчителем, самоперевірка та взаємоперевірка. Сюди ж відноситься і використання дидактичних матеріалів у вигляді карток, на яких містяться індивідуальні завдання для учнів. Дидактична мета цих завдань може бути різна, проте вони завжди є засобом активізації уваги. Для учнів з недостатньо сформованим умінням керувати увагою готую картки, до яких додається картка-підказка. Це - план виконання аналогічного завдання.

Періодично проводжу термінологічні диктанти. Вони привчають дітей уважно стежити за мовою вчителя, відразу включатися у виконання завдання, сприяють виробленню певного ритму роботи. Завдання «Закінчитии думку» або «Дати визначення» можуть застосовуватися у всіх класах для різних дидактичних цілей, проте є завжди засобом активізації уваги учнів.

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань. Допитливість, емоційна причетність до подій, що відбуваються на уроці, допомагають досягти виховної мети (емоційно організований початок і кінець уроку).

Отже, правильний вибір форм і методів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках основ здоров’я дає можливість кожному учневі знайти своє місце в житті і виховувати в собі якості людини майбутнього, здатної адаптуватися у сучасному житті, долати небезпеки, досягати успіху та розвивати для цього певні якості, а саме:

гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;

самостійно і критично мислити;

уміти бачити і формулювати проблему, знаходити шляхи раціонального розв'язання;

усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в навколишньому середовищі;

бути здатним генерувати нові ідеї;

творчо мислити;

уміти працювати з інформацією;

бути комунікабельним, контактним, уміти працювати у колективі, різних ситуаціях;

уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту.

Проблемне викладання-учіння складається з таких етапів діяльності суб'єктів дидактичного процесу:

1. організації проблемної ситуації;

2. формулювання проблеми;

3. індивідуального або групового вирішення проблеми суб'єктами учіння;

4. верифікації (перевірки, тлумачення і систематизації) отриманої інформації;

5. використання засвоєних знань у теоретичній та практичній діяльності.

- самостійне перенесення знань і умінь у нову ситуацію;

- бачення нових проблем у знайомих, стандартних умовах;

- бачення структури об’єкта, який підлягає вивченню;

- уміння бачити альтернативу рішення;

- уміння комбінувати раніше відомі способи розв’язання проблеми в новий спосіб;

- уміння створювати оригінальний спосіб розв’язання проблеми.

Схема проблемного навчання проста:

1. Визначити проблему з “фону”.

2. Чітко сформулювати проблему.

3. Поставити проблемне запитання.

4. Створити проблемну ситуацію.

5. Знайти найбільш оптимальний ( доказовий) спосіб її розв’язання.

6. У разі невдачі проаналізувати ситуацію і скоригувати шлях розв’язання або реалізувати альтернативний.

Методами проблемного навчання є такі:

- проблемний виклад навчального матеріалу;

- частково-пошуковий;

- дослідницький.

Метод проблемного викладу є інформаційним, коли вчитель ставить проблему, пояснює спосіб її вирішення, а учні слідкують за думкою, логічним викладом і формують науковий метод пізнання. Сам процес постановки проблеми у певній мірі стимулює розумовий процес школярів.

Частково-пошуковий метод передбачає поглиблення первинного емоційно- художнього сприйняття учнями літературного твору та стимулювання їхніх інтелектуальних зусиль. Учитель спільно з учнями аналізує ситуацію і підводить їх до проблеми, а вони самостійно формулюють завдання і розв’язують його.

Цей метод реалізується за допомогою наступних прийомів:

- побудова логічної і чіткої системи питань та різних типів завдань

( фронтальні, групові, індивідуальні);

- зіставлення ( епох, літературних напрямів, біографій письменників; творів, близьких за ідейно-тематичною спрямованістю; оригіналу твору і його художнього перекладу; типологічно- схожих образів);

- постановка проблеми учителем, організація і проведення диспуту.

Основою дослідницького методу є перевага самостійної роботи учнів у процесі аналізу художнього тексту. Школярі вирішують складні завдання, спираючись на набуті знання, навички та уміння. Тому використання дослідницького методу у середніх класах можливе лише частково. Більш доцільним є його застосування у старших класах.

Дослідницький метод реалізується через наступні прийоми:

- постановка проблеми для усього класу;

- пропозиція учителем щодо проведення семінарського заняття, у зв’язку з чим учні обирають теми доповідей, співдоповідей або готують виступи у якості опонентів;

- учитель пропонує учням творчі завдання з етичних, літературознавчих, культурологічних чи моральних проблем.

Досягненню мети сприяють види діяльності учнів:

- самостійний аналіз частини або епізоду твору;

- зіставлення двох творів у тематичному, проблемному, ідейному, історико-літературному планах;

- зіставлення та аналіз кількох точок зору на твір, образ героя;

- зіставлення літературного твору з його екранізацією.

Як правило, проблемна ситуація створюється постановкою проблемного запитання:

- Чому ..? (Яка причина ...?)

- Що змінилося б, якби …?

- Чим відрізняється … від …?

- Що поєднує .. і …?

- Чим можна пояснити …?

- Які умови необхідні, щоб …?

- Який висновок можна зробити?

- На якій підставі зроблено висновок?

Російський вчений І. С. Сергєєв порівняв проблемні й“непроблемні” завдання.

Приклади “непроблемних ” Приклади проблемних

завдань завдань

Пригадати Сформулювати завдання

Прочитати Поставити питання по суті проблеми

Дізнатися Висунути гіпотезу і скласти план

Назвати її перевірки

Переказати Проаналізувати й обґрунтувати

Повторити спосіб вирішення

Записати Сформулювати спосіб дії у змінених

Пояснити принцип умовах

Вирішити Сформулювати власну позицію

Знайти помилку Оцінити попередньо результат

Виконати за зразком та Порівняти,обрати інший варіант

інструкцією Порівняти з еталоном

Знайти обґрунтування для класифікації,

здійснити класифікацію

Перейти від загальної до більш

конкретної моделі

Основними ознаками проблемних питань є:

складність ( на запитання немає готової відповіді в підручнику, розповіді вчителя; її слід знайти в результаті інтенсивних мислитель них процесів);

- значущість ( питання викликає інтерес у школяра і є важливим для його читацького розвитку);

- місткість ( широке охоплення матеріалу);

- посильність ( враховувати, наскільки учні зможуть з ним впоратись).

Застосування проблемного навчання спрямоване на становлення у школярів досвіду самостійного пошуку нових знань і використання їх в умовах творчості, на формування нових пізнавальних цінностей учнів, збагачення їх світобачення.

Тому мету своєї педагогічної роботи вбачаю в розвитку особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності, у формуванні культурно-пізнавальних інтересів школярів, збагаченні їх духовно-цілісної орієнтації. Навчальний процес при цьому орієнтую на потенціальні можливості дитини, їх реалізацію. Без розвитку пам’яті, мислення, уяви, уваги неможливо сподіватися на кроки вперед у формуванні особистості учня. Моє завдання – допомогти дитині осягнути природу розумової діяльності. Психологи вважають, якщо ми навчимо дитину мислити – решту життя вона зможе вчитися самостійно.

Для цього застосовую на уроках зарубіжної літератури різноманітні, передусім, інноваційні методи та прийоми, спрямовані на активізацію розумової діяльності школярів. Зокрема, заохочую самостійність учнів. Залучаю до участі у дискусіях, роботі в групах, парах, рольових іграх. Практикую “ мозкові штурми”, випереджувальні завдання, тестування, технології “ мікрофон”, “ гронування”, “ займи позицію”, “ акваріум”. У процесі роботи намагаюся створити ситуації, які дають можливість кожній дитині проявити ініціативу, самостійність, спонукають до пошуку власного способу розв’язання навчальної проблеми.

Знання методів, прийомів і видів навчальних проблем допомагає вчителю під час аналізу навчального матеріалу. У ході його підготовки до проблемного викладу ці знання дають можливість цілеспрямовано керувати діяльністю учнів щодо вирішення проблемних завдань, здійснювати диференціацію, індивідуалізацію і управління процесом проблемного навчання.

Методика проведення уроків проблемного змісту при вивченні курсу «Основи здоровя» в початкових класах

Даючи завдання, яке створює проблемну ситуацію, необхідно дотримуватися наступних основних умов:

1. Завдання має грунтуватися на тих знаннях і вміннях, якими володіє учень. Вони мають бути достатніми для розуміння умов завдання, досягнення кінцевої мети і способів його виконання. У завданні має бути один невідомий елемент (відношення, спосіб чи умови дії), потребу в якому учень має відчути під час виконання завдання.

2. Невідоме, яке потрібно відкрити для виконання поставленого завдання, є тією загальною закономірністю, загальним способом дії чи певними загальними умовами виконання дії, які потрібно засвоїти.

3. Виконання проблемного завдання має викликати в учня потребу в нових знаннях.

Пропоноване учневі проблемне завдання має відповідати його інтелектуальним можливостям. Рівень складності пропонованого проблемного завдання можна оцінювати за двома головними показниками:

за рівнем новизни матеріалу, який треба засвоїти;

за рівнем його узагальненості.

Проблемне завдання має передувати поясненню навчального матеріалу, який треба засвоїти. Однак, у разі відсутності в учнів достаніх даних про досліджуване явище чи деяких елементарних способів дії, першим етапом у навчанні буде етап повідомлення учням таких даних чи навчання дій, необхідних для створення проблемної ситуації.

Під час підготовки навчального матеріалу, який підлягає засвоєнню, потрібно виділяти в ньому:

1) матеріал, який треба пояснити учням, і 2) той матеріал, який вони мають опрацювати творчо. До першого типу навчального матеріалу належать фактичні дані, описи процесів тощо, а також необхідні вміння. До другого типу навчального матеріалу належать загальні закономірності, загальні способи дії, загальні умови виконання засвоюваних дій.

Проблемними завданнями можуть бути:

а) навчальні завдання,

б) запитання,

в) практичні завдання тощо.

Та сама проблемна ситуація може бути зумовлена різними типами завдань. Так, проблемна ситуація може виникнути завдяки теоретичному проблемному завданню, що вимагає пояснити або передбачити певні події, процеси чи дії. У цьому разі постановці теоретичного завдання мають передувати демонстрація, опис чи повідомлення необхідних фактів. Теоретичне завдання, що викликає проблемну ситуацію, має грунтуватися на відповідних фактах, які є умовою постановки проблемного завдання.

Проблемну ситуацію можна створити з допомогою практичного завдання. При цьому проблемна ситуація виникає в результаті того, що поставлене навчальне завдання учень не в змозі виконати. Неможливість його виконання з допомогою відомих учневі способів викликає проблемну ситуацію, центральною ланкою якої стає потреба в новому невідомому способі дії, у невідомій новій закономірності.

Наявну проблемну ситуацію вчитель має формулювати через пояснення учневі причин невиконання ним поставленого практичного навчального завдання чи неможливості пояснити ним ті або інші продемонстровані факти.

Таке фіксування вчителем проблемної ситуації підкреслює навчальний характер пропонованого учневі проблемного завдання і визначає зону пошуку необхідного невідомого. Воно завершує етап створення проблемної ситуації і є необхідною перехідною ланкою до пояснення навчального матеріалу, якого потребує проблемна ситуація.

Вдало створена проблемна ситуація є важливою ланкою наступного засвоєння учнями знань проблемним шляхом, що складається з таких етапів:

створення проблемної ситуації;

її аналіз і формулювання проблеми;

висунення гіпотез;

перевірка найважливіших гіпотез.

Критеріями добору навчального матеріалу, який доцільно засвоювати в процесі пошукової діяльності молодших школярів, є:

зв’язок нового з раніше засвоєним матеріалом;

можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;

наявність протиріччя між опорними і новими знаннями;

готовність школярів до участі і в пошуковій діяльності.

Розвивальні функції форми пошукової діяльності (самостіного ознайомлення з новим матеріалом) виявляються в тому, що вона передбачає самоорганізацію та виконання учнями у взаємозв'язку багатьох навчальних дій, спрямованих на один результат. Самостійно ознайомлюючись з новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує кілька супідрядних завдань: визначає мету, вичленовує невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх.

Кожна з форм організації має свої функції у набутті дітьми досвіду творчої діяльності. Через систему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюються вміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити. Це — той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.

Психолого-педагогічні особливості застосування проблемних ситуацій у педагогічній діяльності з молодшими школярами під час вивчення предмету « Основи здоров’я»

Підготувала

вчитель основ здоров’я

Покровської ЗШ І-ІІІ ст.

Ломака Н.А.

Вiковi та iндивiдуальнi особливостi прояву пiзнавальної активностi молодших школярiв

Попереднiй теоретичний аналiз дослiджуваної проблеми виявив неподiльний зв'язок рiвнiв пошукової пiзнавальної активностi школярiв з етапами й особливостями функкцiонування навчальних проблемних ситуацiй. Науковцi вiдзначають вiдносну стабiльнiсть пiзнавальної активностi окремого учня протягом тривалого часу (1–3 роки). Учень має немовби свiй iндивiдуальний рiвень активностi в навчальнiй проблемнiй ситуацiї, який є для нього оптимальним i дає змогу проявити найбiльшу продуктивнiсть мислительної дiяльностi, найповнiше реалiзувати власнi розумовi можливостi. Iстотне зростання активностi в цих ситуацiях помiчено в сензитивнi перiоди психiчного розвитку школярiв .

Зазначимо типовi вiковi особливостi пошукової пiзнавальної активностi учнiв, якi проявляються в навчальних проблемних ситуацiях.

1. З вiком розширюється поле й поглиблюється змiст пiзнавальної активностi учнiв у проблемних ситуацiях, зокрема, вони здатнi на подолання складнiших iнтелектуальних перешкод, на вищу мобiлiзацiю емоцiйно-вольових ресурсiв. Здатнiсть до тривалого розумового напруження багато в чому залежить вiд сформованостi цiннiсних орiєнтацiй, установок, iдейних переконань, витривалостi й наполегливостi школяра.

2. Iстотнi зрушення у формуваннi пiзнавальної активностi учня вiдбуваються, як правило, у сензитивних перiодах психiчного розвитку школярiв. Тому можна вважати, що пошукова активнiсть молодших школярiв, пiдлiткiв i старшокласникiв є якiсно вiдмiнною.

3. Чим менший вiк учня, тим бiльшою мiрою вiн учиться на досвiдi власних пошукових дiй у щоденному проведеннi iндивiдуальних експериментiв; його ментальний досвiд характеризується пластичнiстю й незавершенiстю. Тому в початковiй школi особливо ефективними є проблемно-практичнi методи. З вiком продуктивнiсть словесно-логiчних методiв зростає.

4. Швидкi темпи розвитку пiзнавальної активностi пов'язанi з розвитком рефлексивних можливостей учнiв, формуванням умiнь взаємо- i самоконтролю, самооцiнки i, звичайно, розвитком мислительних операцiй (аналiзу, синтезу i т.д.) i навичок нормотворчої пiзнавальної дiяльностi.

5. Здатнiсть самостiйно регулювати й нормувати свої пошуковi дiї в навчальних проблемних ситуацiях, яка виробляється з вiком, вибiр предметiв стає більш усвiдомленим, а формування пiзнавального iнтересу спрямованим; у результатi однi знання здобуваються активно й входять до динамiчної складової ментального досвiду особистостi, iншi –– пасивно й збагачують фоновий контекст пiзнавальної сфери.

6. З вiком зростає узагальненiсть i системнiсть знань учнiв, зростають їхнi розумовi можливостi. Завдяки цьому вдосконалення прийомiв мислительної дiяльностi й стратегiй розв'язку задач отримує новий iмпульс, постiйно iнтенсифiкується; учень спроможний до пiзнавальної активностi вищих рiвнiв, бiльшої складностi, гнучкостi та тривалостi.

У психологiї i дидактицi вiковi та iндивiдуальнi вiдмiнностi пiд час розв'язування учнями рiзних задач, виходячи з особливостей пошукової активностi, здебiльшого описуються через поняття "тип реакцiї" суб'єкта на новизну, що характеризує два крайнiх прояви, а саме: iмпульсивну й рефлексивну поведiнку iндивiда.

Сутнiсть iмпульсивного реагування полягає в тому, що людина вiдразу, не задумуючись, вiдповiдає на зовнiшнi подразники, легко схиляється на бiк тiєї чи iншої гiпотези , не враховує мiри її об'єктивностi. Отож, у прийняттi рiшення бiльш важливу роль вiдiграють емоцiйнi процеси, нiж розумовi, мислительнi. Про iмпульсивного учня говоримо, що вiн дiє наспiх i, як правило, приймає часто необгрунтованi рiшення, робить багато помилок.

По-друге, у процесi розв'язування проблемної ситуацiї, центральною ланкою якої є задоволення пiзнавальної потреби, людина зустрiчається з протидiєю пiзнавального об'єкта, переживає певне нервово-психiчне напруження. У зв'язку з цим можна стверджувати, що будь-яка внутрiшня проблемна ситуацiя характеризується певною стресогеннiстю, тобто потенцiально здатна викликати стрес i дистрес.

Це психiчне напруження виникає тодi, коли учень усвiдомлює i сприймає труднiсть проблемної ситуацiї та прагне перебороти її, але ще не переборов, не зняв її бодай частково. Показниками iнтенсивної внутрiшньої роботи тут є яскравi позитивнi й негативнi емоцiї, їхнє швидке чергування; вiн потребує педагогiчної допомоги чи колективної пiдтримки. Проте виникнення напруження в пошуковiй дiяльностi учня в явному виглядi спостерiгається не завжди. Тут слiд розрiзняти стрес iнформацiйний i емоцiйний.

Iнформацiйний стрес може виникнути в навчальнiй проблемнiй ситуацiї за умови, коли пам'ять учнiв переобтяжена фактичним матерiалом, коли учень не встигає виконати те навчальне завдання за вiдведений час, яке має для нього особисте значення. Надлишок iнформацiї немов блокує пошукову пiзнавальну активнiсть. У цьому випадку iнформацiйний стрес часто доповнюється емоцiйним: учень вiдчуває загрозу своєму благополуччю, прикрiсть або навiть образу; йому ще бiльшою мiрою потрiбна педагогiчна допомога.

Найсуттєвiшим фактором, який визначає рiвень нервовопсихiчного напруження, є ступiнь трудностi проблемної ситуацiї. До певної мiри труднiсть має позитивний, мобiлiзуючий вплив на пiзнавальну дiяльнiсть учня, вище критичного рiвня — негативно впливає на його особистiсть, значно погiршує показники мислительного пошуку нових знань. Уся складнiсть цiєї педагогiчної проблеми полягає в тому, що цей оптимум трудностi завжди iндивiдуальний.

Для того щоб оптимiзувати пошукову пiзнавальну активнiсть учнiв, учитель має керуватися залежностями, урахування яких запобiгає виникненню стресу в навчальних проблемних ситуацiях:

1. Нервово-психiчна напруга визначається мiрою трудностi внутрiшньої проблемної ситуацiї й насамперед силою мотивацiї пiзнавальної дiяльностi учня, його характером i стилем реагування на навчальнi труднощi.

2. Чим нижче психiчне напруження й вищий пiзнавальний iнтерес учня в навчальнiй проблемнiй ситуацiї, тим продуктивнiшою є його пошукова активнiсть, тим повнiше реалiзуються його розумовi можливостi.

3. Оптимальне психiчне напруження в проблемнiй ситуацiї рiзне: залежить не тiльки вiд вiку учня, а й вiд ставлення до навчання i його результатiв, ступеня iнтелектуальної та особистiсної зрiлостi.

4. Учень здатний витримувати тим бiльше напруження пiд час пошукової дiяльностi, чим вищий рiвень пiзнавального iнтересу, сформований у нього, i чим краще розвиненi у нього вольовi риси (наполегливiсть, витривалiсть тощо).

5. Чим бiльше значення для учня має виконання проблемного завдання, тим бiльшого нервово-психiчного напруження слiд чекати вiд нього, яке може як покращити його розумову працю, так i погiршити.

6. Позитивне ставлення учня до навчання безпосередньо пов'язане з пiдвищеним хвилюванням, особливою чуйнiстю його iнтелектуальних затруднень та мiжособових конфлiктiв, нестабiльних психiчних реакцiй на нетиповi ситуацiї.

Звiдси основне завдання вчителя — науково проектувати неочевиднi навчальнi проблемнi ситуацiї й забезпечувати вiдповiднi психолого-дидактичнi умови для їхнього повноцiнного функцiонування на кожному етапi розвивального уроку.

Пiдсумовуючи сказане про вiковi та iндивiдуальнi особливостi розвитку пошукової пiзнавальної активностi щколярiв, пiдкреслимо винятково важливе значення системи домiнантного для учнiв певного вiку рiзних типiв навчальних проблемних ситуацiй.

Вiдомо, що всезнання неможливе не лише з огляду на психофiзичнi обмеження людського органiзму. Воно недосяжне також у соцiальному планi, тому що не може бути абсолютного контролю над мiжгруповими взаємостосунками. Власне, свiдомiсть людини нiколи не претендувала на всезнання. Вона завжди вiдображала свiт таким, яким вiн є: до кiнця незрозумiлим, складним, динамiчним, багатопроблемним.

Очевидно, що в iсторiї розвитку окремої особистостi, як i людства в цiлому, проблематизацiя свiдомостi проходить кiлька важливих етапiв. Так, в дошкiльному вiцi судження дитини стосується здебiльшого констатацiї фактiв ознак предметiв i явищ; дошкiльник висловлює одноварiантнi думки, причому вiдразу, немовби не розмiрковуючи над їхнiм змiстом. Молодшi школярi постають перед з'ясуванням численних причин iснування явищ дiйсностi, а тому здатнi до проблематичних суджень, якi об'єктивуються здебiльшого у формi запитань i вiдповiдей, реплiк i фiзичних реакцiй.

Отже, пiзнавальна проблемнiсть — це одна iз продуктивних форм вираження — функцiонування й розвитку не тiльки пошукової пiзнавальної активностi, а й свiдомостi. Вона має бути реалiзована iндивiдом шляхом рiзнопланової творчої активностi, охопивши на вищiй стадiї розвитку й духовну сферу особистостi (творчiсть, свободу тощо). Тому тенденцiю щодо зростання мiри проблематизацiї свiдомостi школярiв пiд впливом проблемно органiзованого навчання слiд уважати визначальною для прогресивного розвитку особистостi нового типу – соцiально активної i нацiонально зорiєнтованої, гуманної i духовно зрiлої.

Завдання школи полягає в тому, щоб адаптувати дитину, в соціальному середовищі. Нові життєві умови, в яких опинилися всі ми, висувають свої вимоги до формування молодих людей, які вступають ужиття: вони повинні бути не лише обізнаними і вмілими, Але й мислячими, ініціативними, самостійними. Ростити саме таких людей - ось замовлення нашого сучасного суспільства.

Використання проблемних ситуацій дозволяє ефективно вирішувати завдання розвитку творчості, передачі знань за допомогою активізації пізнавальної діяльності.

Тому застосування проблемних завдань на сьогодні є надзвичайно актуальним, адже це сприятиме формуванню особистостей, здатних вирішити будь-яке, в тому числі і творчезавдання.

Рішення проблемних завдань підвищує рівень знань, вмінь та навичок школярів на уроках „Основи здоров'я", є покращенняморганізації навчально-виховного процесу. Для того, щоб проблемна ситуація була методично вірною, необхідно дотримуватися певних правил її створення. Для створення проблемної ситуації перед учнем треба поставити таке практичне чи теоретичне завдання, виконуючи яке, він має виявити нові знання або дії, які потрібно засвоїти. Даючи завдання, яке створює проблемну ситуацію, необхідно дотримуватися основних умов: завдання має грунтуватися на тих знаннях і вміннях, якими володіє учень. Вони мають бути достатніми для розуміння умов завдання, досягнення кінцевої мети і способів його виконання; виконання проблемного завдання має викликати в учня потребу в нових знаннях.
Пропоноване учневі проблемне завдання має відповідати його інтелектуальним можливостям. Проблемне завдання має передувати поясненню навчального матеріалу, який треба засвоїти. Однак, у разі відсутності в учнів достаніх даних про досліджуване явище чи деяких елементарних способів дії, першим етапом у навчанні буде етап повідомлення учням таких даних чи навчання дій, необхідних для створення проблемної ситуації.

Під час підготовки навчального матеріалу, який підлягає засвоєнню, потрібно виділяти в ньому: матеріал, який треба пояснити учням, і той матеріал, який вони мають опрацювати творчо. До першого типу навчального матеріалу належать фактичні дані, описи процесів, а також необхідні вміння. До другого типу навчального матеріалу належать загальні закономірності, загальні способи дії, загальні умови виконання засвоюваних дій.

Проблемна ситуація як невід'ємний компонент будь-якої продуктивної розумової діяльності відіграє важливу роль в інтелектуальному розвитку людини. Адже процес мислення виникає саме на основі проблемної та життєвої ситуації і якісно змінюється під впливом активної взаємодії суб'єкта з пізнавальним об'єктом на тому чи іншому етапі розв'язання задачі.

Проблемна ситуація - особливий вид розумової взаємодії суб'єкта і об'єкта характеризується таким психічним станом, який виникає в учня при виконанні ним завдання, що потребує знайти нові, раніше невідомі дитині знання чи способи дії .

Дослідження використання проблемних ситуацій пов'язане з глибоким вивченням способу пізнавальної діяльності людини, з'ясуванням умов організації її високопродуктивної розумової праці.Психолог С.Л. Рубінштейн вважає, що „мислити людина починає тоді, коли в неї виникає потреба щось зрозуміти. Мислення, як правило, починається з проблеми або запитання. Вважається, що створення системи проблемних ситуацій у навчальному процесі є головним фактором посилення розвиваючої і виховуючої функції навчання, надійним шляхом підвищення його ефективності і якості.

Для того, щоб дійсно активізувати розумову діяльність учня, недостатньо поставити перед ним завдання, треба зробити так, щоб у нього сформувалося до завдання власне ставлення. Необхідно створити такі умови, щоб задача його зачепила, сколихнула внутрішній світ, щоб виникла особиста зацікавленість в її розв'язанні. Тільки тоді з'явиться той емоційний фон, який і призведе до підвищення ефективності розумової діяльності. Найбільш активно учень включиться в процес пізнання в тому випадку, якщо його особисті уявлення будуть розходитися з деякими поглядами, положеннями, які виникають у процесі навчання, тобто якщо він зіткнеться з протиріччями. Тоді прокинеться його внутрішнє „я", гонор, виникає природнє бажання розібратися, з'ясувати, у чому справа. Проблемні ситуації можуть допомогти нам привчити учня сперечатися, висловлювати власну думку, відстоювати її. Не буде протиріч, не буде і суперечок, дискусій.

Тема. Правила поведінки під час непередбачених ситуацій поза межами домівки, школи.

Мета. Визначити, які небезпечні ситуації можуть статися поза домівкою чи школою; дати зрозуміти учням, до яких наслідків може призвести неуважність на основі різних ситуацій дати елементарні знання про правила поводження під час прогулянки; розвивати абстрактне і логічне мислення, вміння розв’язувати ситуації, пам’ять, увагу. Домогтися збереження здоров’я кожної особистості.

1. Дітям пропонується переглянути ситуацію, яка сталася з дівчинкою . Вона поверталася з школи. Портфель був настільки важким, що вона ледь пересувала ногами. Молодий чоловік запропонував їй допомогти. Ввечері дівчинки не було вдома. Що сталося з дівчинкою.

Тема. Позитивні і негативні емоції. Способи подолання негативних емоцій.

Мета: ознайомити учнів із поняттям „емоції”. Навчити розрізняти емоції. Вдосконалити вміння учнів змінювати свій емоційний стан за допомогою різних чинників. Перевірити емоційний стан кожного учня за допомогою тестування. Розвивати вміння перемагати над негативними та невизначеними емоціями. Викликати позитивні емоції на протязі всього уроку.

Учням пропонується прослухати аудіо запис. Діти слухають п’ять фрагментів: сварка, розмова без емоційного забарвлення, сміх, плач, цікава історія ,яка не закінчена. Слухачам необхідно записати по порядку стан, який виник під час слухання.

Вправа «Зате ти……»

На окремому аркуші паперу діти пишуть своє прізвище та ім’я та один свій недоліки та передають лист своїм однокласникам. Діти на цих листочках пишуть «Зате ти…» і записують якусь позитивну якість свого товариша. В кінці вправи діти розповідають, що вони нового дізналися про себе.

Тема. Вольові якості людини: воля, самовиховання та самовдосконалення. Вплив бажань і вчинків на здоров'я.

Мета. Формувати в учнів уявлення про згубний вплив на дитячий організм шкідливих звичок; розвивати вміння відстоювати власні переконання, оцінювати свої вчинки і приймати рішення відповідно до ситуації; виховувати в учнів здатність протидіяти пропозиціям щодо куріння, вживання алкоголю, наркотичних речовин.

Метод "ПРЕС".
Інструктування, об'єднання в групи.
І група - "Шкідливість куріння в приміщеннях".
ІІ група - "Вживання підлітками алкоголю".
ІІІ група - "Вживання підлітками наркотиків".
Учні отримують картки, у яких зазначено чотири етапи методу.
1. Позиція: "Я вважаю, що..."
2. Обґрунтування: є... тому, що..."
3. Приклад: "... наприклад..."
4. Висновки: "Тому я вважаю..."

Через систему пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності вдосконалюються вміння учнів аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити. Це - той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.

Застосовуючи елементи проблемного навчання на уроках з „ Основ здоров'я" в початковій школі, ми повністю можемо реалізувати мету поставлену перед освітою: пошук шляхів збереження етносу, його здоров'я, яке повинно інтегрувати через шкільну освіту.

Саме використання проблемних ситуацій повинно зіграти важливу роль, сприяти розвитку життєвих навичок, вони значно підвищать рівень необхідних для них знань, сформують і закріплять стиль поведінки, застережуть від необачливих та небезпечних вчинків, допоможуть відповідально будувати стосунки між людьми, відстоювати себе, свою гідність.

Блог вчителя Покровського ЗЗСО І-ІІ ступенів - філії Бережинського ЗЗСО І-ІІІст.

СТОРІНКИ

2016 рік